Силосування пивной дробини (пакування в рукав)

 Пивна дробина є цінним кормом для великої рогатої худоби, тому що містить високий рівень протеїну, повільно розщеплюється в рубці, має високе співвідношення Р/Са й характеризується порівняно низьким вмістом розчинних у воді вуглеводів.
Проблема використання дробини як корму ускладнюється тим, що вона містить досить багато вологи, що здорожує її перевезення (розраховуючи на одиницю маси сухої речовини), а також ускладнює її зберігання. Пік виробництва пива (і одержання побічних продуктів пивоварства, головним з яких у кількісному відношенні є дробина) припадає на літній період, коли потреба дробини сезонно знижується, тоді як узимку, при дефіциті кормів, середньодобові обсяги вироблення дробини падають в 3-4 рази.
Виходячи із цих міркувань, у літній період дробину раціонально консервувати для того, щоб узимку згодовувати. Найпоширенішим у світі способом консервування дробини є її сушіння. Суху дробину легше перевозити й зберігати. Проте, у країнах Західної Європи свіжу сиру або частково зневоднену пресуванням дробину завозять із пивоварних заводів і згодовують худобі. Господарствам, розташованим поблизу від пивоварних заводів, також цілком доцільно використовувати консервування й зберігання вологої дробини.
За останні десятиліття проводилися дослідження з метою пошуку способів силосування сирої дробини, окрім її сушіння. Одним з альтернативних методів консервування пивної дробини є її силосування. Ускладнюється цей спосіб низьким вмістом у ній сухої речовини (порядку 12-25%) і низьким (близько 1% розраховуючи на суху речовину) вмістом цукрів (Kuntzel, 1992), здатних порівняно швидко зброджуватися під час силосування з утворенням молочної кислоти. Згідно сталим поглядам, для одержання високоякісного силосу найважливішими є наступні умови: швидке зниження величини рН соку маси, що силосується, до 4,0-4,2 і нижче; наявність сухої речовини в масі, що силосується, не менше 30% і забезпечення температури маси, що силосується, в межах 20-30°С, а при зберіганні силосу – не вище 15°С. Крім того, для запобігання розвитку в масі, що силосується, цвілі та гнильних бактерій слід виключити доступ до неї кисню повітря. У той же час слід ураховувати, що анаеробні умови не перешкоджають розвитку більшості видів маслянокислих бактерій, що є факультативними анаеробами.
Рівень рН легко може регулюватися під час зброджування цукру, який входить до складу маси, що силосується, а також внесенням кислот: органічних – мурашиної, пропіонової, оцтової й неорганічних – фосфорної й сірчаної. Варто, однак, ураховувати, що тварини неохоче поїдають силос, приготований із застосуванням неорганічних кислот. При відносно низькій величині рН, яка створюється внаслідок внесення кислот, бродіння може тривати (апріорі можна припустити, що це буде молочнокисле бродіння, тоді як інші види бродіння будуть загальмовані, внаслідок того, що молочнокислі бактерії в анаеробних умовах витримують найнижчі значення рН – до 3,2; нижня межа рН – 3,0) або буде пригнічено – залежно від кількості доданої кислоти.
Оскільки згадані кислоти, як органічні, так і мінеральні – дуже агресивні рідини, а низькомолекулярні органічні кислоти, крім того, дуже леткі й мають різкий неприємний запах, на предмет використання з метою консервування були випробувані й знайшли практичне застосування кислоти, що володіють бактеріостатичною дією уже в порівняно низьких концентраціях, і, крім того, нелеткі: бензойна й саліцилова, а також солі низькомолекулярних органічних кислот.
Очевидно, що найдоцільнішим є використання консервантів неагресивних, нелетких, екологічно безпечних і здатних бути використаними в організмі тварин як елементів харчування. Такими є найдавніші консерванти: цукор і поварена сіль (як такі, обидва використовуються для підвищення осмотичного тиску в рідинах продукту, що консервується). Однак під час силосування (сквашування) цукор (у т.ч. присутній у кормі) перетворюється в інший консервант, не менш прадавній і ще більш ефективний, оскільки володіє сильною бактеріостатичною дією – у молочну кислоту.
Важливо, що перетворення цукру в молочну кислоту супроводжується втратами вільної енергії, що становлять усього лише близько 5% від енергії, що міститься в глюкозі й виділяється під час аеробного її розщеплення (Ленінджер, 1985). Крім того, молочна кислота в порівнянні із цукром є «зручнішим» елементом живлення, оскільки в рубці, за певних умов, вона може перетворюватися в пропіонат, що витрачається на синтез глюкози (остання -  єдиний попередник лактози й взагалі незамінний метаболіт в організмі ссавців), тоді як із сахарози, що надходить у рубець, утворюється досить багато масляної кислоти, що метаболізується у стінці рубця до 3-гідроксибутирату, головного з кетонових тіл у жуйних.