Силосування (консервування) пивної дробини

Пивна дробина є цінним кормом для великої рогатої худоби, тому що  містить високий рівень протеїну, повільно розщеплюється в рубці, має високе співвідношення Р/Са та характеризується порівняно низьким вмістом розчинних у воді вуглеводів.

Проблема використання дробини в якості корму ускладнюється, тим, що вона містить досить багато вологи, що збільшує вартість її перевезення (в розрахунку на одиницю маси сухої речовини), а також ускладнює її зберігання.  Пік виробництва пива (та отримання побічних продуктів пивоваріння, головним з яких в кількісному відношенні є дробина) припадає на літній період, коли потреба у дробині сезонно знижується, тоді як взимку, при дефіциті кормів, середньодобові обсяги вироблення дробини падають в 3-4 рази.

Виходячи з цих міркувань, в літній період дробину раціонально консервувати, з тим, щоб взимку згодовувати.  Спосіб консервування дробини, що отримав найбільше поширення в світі, є її сушка Суху дробину легше перевозити і зберігати.  Проте, в країнах Західної Європи свіжу сиру або частково зневоднену пресуванням дробину завозять з пивоварних заводів і згодовують худобі.  Господарствам, розташованим поблизу від пивоварних заводів, також цілком доцільно використовувати консервування та зберігання вологої дробини.

В останні десятиліття проводилися дослідження з метою пошуку способів силосування сирої дробини, крім її сушіння.  Одним з альтернативних методів консервування пивної дробини є її силосування.  Ускладнюється цей спосіб низьким вмістом в ній сухої речовини (близько 12- 25%) і низьким (близько 1% в розрахунку на суху речовину) вмістом цукрів (Kuntzel, 1992), здатних порівняно швидко зброджувати при силосуванні з утворенням молочної кислоти.  Згідно сталим поглядам, для отримання високоякісного силосу найважливішими є наступні умови: швидке зниження величини рН соку маси, що силосується до 4,0-4,2 та нижче;  наявність сухої речовини в масі, що силосується не менше 30% і забезпечення температури маси, що силосується в межах 20-300С, а при зберіганні силосу - не вище 150С.  Крім того, для запобігання розвитку в масі, що силосується, цвілі і гнильних бактерій слід виключити доступ в неї кисню.  У той же час слід враховувати, що анаеробні умови не перешкоджають розвитку більшості видів маслянокислих бактерій, що є факультативними анаеробами.

Рівень рН легко може регулюватися при зброджуванні цукрів, що входять до маси, що силосується, а також внесенням кислот: органічних - мурашиної, пропіонової, оцтової і неорганічних - фосфорної і сірчаної.  Слід, однак, враховувати, що тварини неохоче поїдають силос, приготований із застосуванням неорганічних кислот.  При відносно низькій величині рН, яка створюється внаслідок внесення кислот, бродіння може продовжуватися (апріорі можна припустити, що це буде молочнокисле бродіння, тоді як інші види бродіння будуть загальмовані, внаслідок того, що молочнокислі бактерії в анаеробних умовах витримують найбільш низькі значення рН - до  3,2; нижня межа рН - 3,0) або буде угнетено - в залежності від кількості доданої кислоти.

Оскільки згадані кислоти, як органічні, так і мінеральні - дуже агресивні рідини, а низькомолекулярні органічні кислоти, крім того, дуже летючі та мають різкий неприємний запах, на предмет використання в цілях консервування були випробувані та знайшли практичне застосування кислоти, що володіють бактеріостатичною дією вже в  порівняно низьких концентраціях, і, крім того, нелеткі: бензойна і саліцилова, а також солі низькомолекулярних органічних кислот.

Очевидно, що найбільш доцільним є використання консервантів неагресивних, нелетких, екологічно безпечних та тих, що можуть бути використаними в організмі тварин в якості елементів живлення.  Такими є найдавніші консерванти: цукор і кухонна сіль (обидва використовуються для підвищення осмотичного тиску в рідинах продукту, що консервується).  Однак при силосуванні (сквашуванні) цукор (у т.ч. присутній в кормі) перетворюється в інший консервант, не менш древній і ще більш ефективний, оскільки володіє сильною бактеріостатичною дією - в молочну кислоту.

Важливо, що перетворення цукру в молочну кислоту супроводжується втратами вільної енергії, яка становить всього лише близько 5% від енергії, що міститься в глюкозі і виділяється при аеробному її розщепленні (Ленинджер, 1985).  Крім того, молочна кислота в порівнянні з цукром є більш "зручним" елементом харчування, оскільки в рубці при певних умовах вона може перетворюватися в пропіонат, що витрачається на синтез глюкози (остання є єдиним попередником лактози і взагалі незамінним метаболітом в організмі ссавців), тоді як  з сахарози, що надходить в рубець, утворюється досить багато масляної кислоти, в стінці рубця, що  метаболізується до 3-гидроксибутирата, головного з кетонових тіл у жуйних.